Форма входу

Малендар


Пошук

Головна



| RSS


Світло


Середа, 15.05.2024, 15:46
Головна » 2008 » Червень » 18 » Телесик
Телесик
20:51

Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?» От баба й просить діда:

 

— Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!

 

Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку... Положила баба ту деревинку в колисочку, колише й пісню співає:

Люлі-люлі, Телесику,

Наварила кулешику,

Буду тебе годувати.

 

 

Колихала-колихала, аж поки полягали вони увечері спати. Встають уранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали того сина Телесиком.

 

Росте той синок й росте — і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.

 

От як підріс він, то й каже:

 

— Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє весельце, буду я рибку ловити та вас годувати!

 

От дід зробив золотий човник і срібнеє весельце, спустили на річку, він і поїхав. То оце він їздить по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. А мати йому їсти носить. Та й каже:

 

— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі!

 

От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:

Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

 

 

Телесик почув.

 

— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка снідати принесла.

 

Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.

 

А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, та прийшла до берега і давай гукати товстим голосом:

Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

 

 

А він чує.

 

— То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!

 

Махнув весельцем — човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від бережка геть.

 

От мати Телесикова наварила йому обідати, понесла до бережка та й кличе:

Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

 

 

Він почув:

 

— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.

 

Приплив до бережка, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човник і поплив знову.

 

А змія приходить до берега та знов товстим голосом:

Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

 

 

А він почув, що не материн голос, та махнув весельцем:

 

— Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі! Човник і поплив далі.

 

Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля:

 

— Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!

 

Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:

Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

 

 

А він думав, що то мати.

 

— Ближче, ближче, човнику, до бережка! То ж мені матінка їсти принесла!

 

Та й приплив до бережка. А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати.

 

— Зміючко Оленко, відчини!

 

Оленка й відчинила, змія ввійшла в хату.

 

— Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.

 

Та й полетіла кликати гостей.

 

От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається а тоді й каже:

 

— Сідай, Телесику, на лопату! А він каже:

 

— Коли ж я не вмію,— як його сідати?

 

— Та вже сідай! — каже Оленка. Він і положив на лопату руку.

 

— Так? — каже.

 

— Та ні-бо: сідай зовсім! Він положив голову:

 

— Отак, може?

 

— Та ні-бо, ні! Сідай увесь!

 

— А як же? Хіба так? — та й поклав ногу.

 

— Та ні-бо,— каже Оленка,— ні, не так!

 

— Ну, так покажи ж,— каже Телесик,— бо я не знаю як. Вона й стала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч, і заслінкою піч затулив, а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить. От змія прилітає з гостями.

 

— Зміючко Оленко, відчини!

 

Не чуть.

 

— Зміючко Оленко, відчини!

 

Не озивається.

 

— От вража Оленка, вже десь повіялась.

 

От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла з печі, та й їдять — думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили надвір та й качаються по траві.

 

— Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись!

 

А Телесик із явора:

 

— Покотіться, поваліться, Оленчиного м'ясця наївшись!

 

Вони слухають... Де це? Та знов:

 

— Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись.

 

А він знову:

 

— Покотіться, поваліться, Оленчиного м'ясця наївшись!

 

Вони далі:

 

— Що воно таке?

 

Давай шукати, давай дивитися, та й угледіли Телесика на яворі. Кинулись до явора та й почали його гризти. Гризли-гризли аж зуби поламали, а не перегризуть. Кинулись до коваля:

 

— Ковалю-ковалю, покуй нам такі зуби, щоб того явора перегризти!

 

Коваль і скував. Вони як почали знову... От-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:

Гуси-гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята

Та понесіть до батенька,

А в батенька їсти, й пити,

Ще й хороше походити!

 

 

А гуси й кажуть:

 

— Нехай тебе середні візьмуть!

 

А змії гризуть-гризуть... Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:

Гуси-гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята

Та понесіть до батенька,

А в батенька їсти, й пити,

Ще й хороше походити!

 

 

Так і ці йому кажуть:

 

— Нехай тебе задні візьмуть!

 

А явір аж тріщить. Відпочинуть змії та й знов гризуть, відпочинуть та й знов... Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх просить:

Гуси-гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята

Та понесіть до батенька,

А в батенька їсти, й пити,

Ще й хороше походити!

 

 

І ці кажуть:

 

— Нехай тебе заднє візьме!

 

Та й полетіли.

 

Сидить сердешний Телесик, от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти! Коли це летить собі одне гусеня: відбилося — насилу летить, Телесик до нього:

Гуся-гуся, гусенятко!

Візьми мене на крилятко

Та понеси до батенька,

А в батенька їсти, й пити,

Ще й хороше походити!

 

 

От воно:

 

— Сідай!— каже та й ухопило його на крила. Та втомилось сердешне, так низько несе. А змія за ним — ледве не вхопить його — женеться. Та таки не наздогнала. От воно принесло та й посадило Телесика на призьбі, а само ходить по двору, пасеться.

 

От сидить Телесик на призьбі та й слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, та виймає в печі, і каже:

 

— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!

 

А Телесик знадвору:

 

— А мені?

 

То це вона знову виймає пиріжки та:

 

— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!

 

А Телесик знову:

 

— А мені?

 

Вони й почули. Що це?

 

— Чи ти чуєш, діду, щось наче гукає?

 

— Та то,— каже дід,— мабуть, так учувається.

 

Та знов баба:

 

— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!

 

— А мені? — каже з призьби Телесик.

 

— Отже, таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно — аж на призьбі Телесик. Вони тоді з хати, та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді...

 

А гусятко ходить по двору, то мати й побачила.

 

— Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу.

 

А Телесик каже:

 

— Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.

 

От вони нагодували його, й напоїли, і під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло.

 

От вам казочка, а мені бубликів в'язочка.

 

 

Категорія: Українські народні казки | Переглядів: 935 | Додав: Вікторія | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Карта сайту

Розділи щоденника
Пісеньки з мультфільмів [11]
Українські народні казки [25]
Загадки [1]
Скоромовки [0]

Література
Проза [15]
Сучасних авторів
Поезія [23]
Сучасних авторів
Відомі казкарі [4]
Наше дитинство

В малендарчику
Малюнки [15]
А я люблю малювати...
Моє фото [1]

Останні коментарі
Car Insurance Comparison


Comme si tout sont braqués su

Geek Girls:
http://pre

вакансия генерального директо


Utilice existen hoy en dia aj



Meditations Diskin Clay, Marc


Друзі сайту


Всього на сайті: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0