Був собі дід та баба, та не було в них дітей. От вони собі сумують; а далі дід і каже бабі:
— Ходім, бабо, в ліс по грибки!
От пішли, бере баба грибки, коли дивиться — у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить.
От вона дідові:
— Дивись, діду, яка гарна качечка! А дід каже:
— Візьмімо її додому, нехай вона у нас живе.
Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обложили його пір'ячком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки.
Вертаються, аж дивляться, що в них прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів:
— Хто це? Хто це? Ніхто нічого не знає. Другого дня знов пішли дід і баба по грибки. Приходять додому — аж у них і варенички зварені, і починочок стоїть на віконці. Вони знов до сусідів:
— Чи не бачили кого? Кажуть;
— Бачили якусь дівчину, від криниці воду несла. Така,— кажуть,— гарна, тільки трішки кривенька!
От дід і баба думали-думали: ”Хто б це був? ” — ніяк не вгадають. А далі баба дідові й каже:
— Знаєш що, діду? Зробимо так: скажемо, що йдемо по грибки, а самі заховаємось та й будемо виглядати, хто до нас понесе воду. Так і зробили. Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із хати виходить дівчина з коромислом: така гарна! Тільки що кривенька трошки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату; дивляться — аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір'ячка. Вони тоді взяли гніздечко та й укинули у піч, воно там і згоріло.
Коли іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, побачила діда й бабу та зараз до гніздечка — аж гніздечка нема. Вона тоді як заплаче! Дід і баба до неї, кажуть:
— Не плач, Галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми будемо тебе любити і жалувати, як рідну дитину!
А дівчина каже:
— Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною; а тепер,— каже,— не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце, я піду від вас.
Дід і баба плачуть, просять її зостатися; вона не схотіла. От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла надворі й пряде.
Коли ж летить каченят табуночок, побачили її й співають:
— Онде наша діва. Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці. Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скиньмо по пір'ячку, Нехай летить з нами! А-дівчина їм відказує: — Не полечу з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули..
От вони їй скинули по пір'ячку, а самі полетіли далі.
Коли летить другий табуночок. І ці теж:
— Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці. Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скиньмо по пір'ячку, Нехай летить з нами! На метеному дворці,
А дівчина їм відказує:
— Не полечу з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули!..
Коли летить третій табуночок, побачили дівчину і зараз:
— Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці. Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скиньмо по пір'ячку, Нехай летить з нами!
Скинули їй по пір'ячку, дівчина увернулася в пір'ячко, зробилася качечкою і полетіла з табуночком.
