Поверталася стара лисиця з невдалого полювання. У животі бурчить від голоду, Іде, солодкими оченятами позирає. Назустріч їжак.
«Здоров був, їжаче!» — «Здоровенькі й вибудьте»,— відповів їжак і згорнувся клубочком. «Як здоров'ячко?» — «Спасибі».— «А давно ми не бачилися, голубчику. Давай на радощах поцілуємось».
Згорнувся їжак іще тугіше, засопів.

«Не можу,— відповідає.— Я ще не вмивався».— «А знаєш,— каже лисиця,— я тепер уже не їм м’яса, самі овочі. Сьогодні цілий ранок з кроликами на капусті паслася. Та й наїлася ж!..» — «Та що ви кажете?! А я оце саме хотів вам сказати, що біля старої вільхи виводок тетеревенят пасеться».— «Де це?» — так і підскочила лисиця. «За струмочком праворуч. Та куди ж ви?» — «Побіжу, ніколи...»
І лисиці — як не було.
Розгорнувся їжак: «Піди-но, побігай! Нас, голубонько, не обдуриш...»
Та й потупав далі.

Одного разу бігла лисиця до саду і здибає по дорозі їжака: «Добрий день, їжаче!» Каже їжак: «Добре здоровля!» — «Ходи зо мною у товаристві у виноград». А він каже: «Ой, страшно, лисичко, бо там господар накладав усе сильце; можем упасти У біду».—«О, я,— каже,— не боюся, я маю школи покінчені, то дам си раду!» І пішли.
Наїлися вони винограду і вертаються, та й лисичка ймилася у сильце. «Ей,— каже,— їжачку, братчику, рятуй!» — «Ой ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; та ж ти мені казала, що маєш школи покінчені».— «Ой,— каже,— я уже зі страху забула геть усе».

Уздрів їжак, що біда, і зачав їй радити. «Ніц,— каже,— не роби, лиш як ґазда прийде, а ти ся зроби неживою — опусти голову, ноги, так як би-с була мертва, і, може, си ця штука удасть». Акурат входить господар. Став над лисицею і каже: «От,— каже,— шкода, що я не був штири дні у саді, аж си рочутила...» Узявся одною рукою за ніс; а другою імив лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.
Але лисиці лиш цього було треба. Схопилася та й пішла додому. Щось четвертої днини іде лисичка знов у виноград. Іде попри їжакову нору і знов кличе його у товаристві у виноград. «Та ти забула уже, що з тобою було?» — «Ходи, ходи». Но, наїлися вони знов винограду та й лиш зачали іти, а то їжак упав у сильце. «Ей,— каже,— сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене».— «Но, що я тобі поможу? Я тобі не поможу нічо!» Та й іде геть. «Рятуй, бійся бога!» Але лисичка і не чує. Але їжак заплакав: «Сестричко! Дуже-сми жили файно, ходи хоть розпрощайся зо мною».
Но, вернулася лисичка, та й ся обіймили обоє. «Ой,— каже їжак,— поцілуймося обоє, бо знаєш, що ми смерть зараз». І лисиця вивалила язик і хоче їжака цілувати. Тогди їжак зловив лисицю зубами за язик і моцно тримає. Зачала лисиця пищати не своїми голосами так, що учув господар та й убіг до саду. Є що видіти! Но, узяв він борзо та й лисицю убив, а їжака поволеньки вибрав із сильця і пустив у сад та й відтого часу дуже їжаків шанував, бо видів користь.

Одного разу їжак біг лісом, шукав собі їжі. Назустріч йому мчалась лисичка. їжак, побачивши лисичку, миттю зіжмавсь, сховавсь в свої колючки і лежав нерухомо. Лисичка, побачивши їжака, спинилась і почала його обнюхувать. Не раз сикалась укусить, та щоразу натикалась мордою на колючки. А далі одійшла од нього і каже: «Який ти гарний звірок! Я хотіла полюбуваться на тебе, а ти ховаєшся в свої колючки! Скинь геть свої колючки, ти тоді іще кращий будеш».— «Я не звертаю уваги на те, що мої колючки другим не наравляться, зате я нікого не боюсь, мене вони забороняють од ворогів». Лисичка повертілась, повертілась і побігла далі, їжак розправивсь і теж подався своєю дорогою.

Не вспів пробігти сажень з десять, як знов наткнувсь на біду. Назустріч їжакові біг вовк. Побачивши їжака, вовк спинивсь. Їжак мерщій стуливсь в клубок, настовбурчив свої колючки і лежав нерухомо. Вовк сикнувсь до їжака, хотів його в рот взять, та поколов собі губи, одступивсь трохи од їжака, покрутив головою, зачхав, погладив себе лапою по морді і каже: «Я бачу: ти як дві каплі води — порося, тіко у тебе щетина дуже цупка і колюча...»
Вовк розгнівавсь на їжака. Якби він не був колючий, так розірвав би його на шматки, а то з досади... подавсь далі. Їжак мерщій розправивсь і побіг до своєї нори.

Одного разу вийшов їжак з свої нори подивитися на божий світ. Було то так під осінній час, у неділю. І що він собі погадав: «Піду я у поле роздивитися, як виглядає гречка і пшениця!» І пішов. Задумав собі:.«Аби коротшою дорогою іти, то піду навправець». Але поза корчем здибав його заєць, що обзирав капусту, чи велика виросла. «Ого-го! — каже їжак.— Скоре сотворіння тут!» — «А ти,— каже заєць,— такий твій рід віддавна, і ти такий! Загинеш з твоїм ходом і з твоїми кривулями, з твоїми кривими ногами!» Але їжака найдужче то узлостило, що він каже, що криві ноги. «Ти,— каже,— мене береш на сміх? Адже як ти такий великий пан, то заложімся, хто кого переможе у бігу». І заклалися у п'ять дукатів... І каже заєць: «Ану, біжім».— «Ні,— каже,— іще ні. Я піду ще додому і скажу жінці, аби знала, де я пішов». А заєць був тому рад, бо був голоден, і думає собі:
«І це мені добре буде, бо попоїм капусти, то зможу ліпше бігати». Приходить їжак до свої нори і каже жінці: «Знаєш, жїнко, маю клопіт»,— «Який?» Каже: «Заложив-сми ся з зайцем, хто кого переможе у бігу». Та й геть уже розказує за той заклад» «А ти мой здурів, чи що? Що ти ся кладеш до зайця у бігу?» — «Мовчи, жінко,— каже їжак,— якось то буде. Ми мусимо виграти тих п'ять дукатів... Збирайся, жінко та йди зо мною разом». Ідуть вони разом, а по дорозі їжак учить жінку, що має робити. Каже: «Ми зараз там приходимо на ниву, і я тебе поставлю у сім кінці, у борозні, і ти маєш на сім місці стояти. Наколи прибіжить д'тобі, так ти маєш казати: «Я вже тут!» А прийде він у тот другий кінець д'ме ні, то я так само скажу: «Я вже тут!»
Приходить він д'зайцеві і каже: «Ну, я,— каже,— уже готовий». Поставали вони у кінець ниви, і заєць каже: «Маємо бігти па команду; на команду раз,.два, три маємо ураз зачинати бігти».— «Добре». І станув заєць у одну борозну, а їжак у другу; і на команду раз, два, три рушили до бігу.
Заєць біжить, що сили має, у другий кінець ниви, а їжак зостався на місці. Прибігає заєць у кінець ниви, а там каже їжачиха: «Я уже тут!»
«Агі,— каже заєць,— та аби таке помело, аби мене перебігало?! Ану, пробуймо ще раз!» Заєць скочив знов до бігу. Прибігає у кінець ниви, а їжак ся підоймив догори і каже: «Гов-гов! Я уже тут давно чекаю!» — «Агі! Ану, біжім ще раз!» Прибігає у другий кінець, а то знов є там їжак (а то була їжачиха).
Так бігав він дев'ятьдесять і дев'ять рази, а за сотним разом як попробував бігти, кілько сили мав, як ся помоцував, та й насеред ниви — трісь! Отак ся кінчила справа їжака з зайцем.