В одному маленькому місті, але дуже красивому жила дівчинка. Їй було п’ять рочків, отже осінню мала б піти до школи. А поки що ходила до садочку. Що побудований зовсім недалеко від їхнього дому. А звали її Маринкою. Вона була хорошою дівчинкою, та любила і побешкетувати, як усі діти. А вчора розпочалася зима. Дивно, але снігу не було, навіть морозу. Маленька переживала – як же Дід Мороз приїде до неї в гості, коли на дворі тепло – сонечко виглядає, горобчики чірікають... Але насправді їй сумно було зовсім не тому. Якось вона сиділа у дворі на лавочці. Сиділа собі тихенько і тихенько плакала. Тут підходить до неї дідусь і питає: - Чому маленька, плачеш? Заплакані очки подивилися через довге, кучеряве, вугляно-чорне волосся. Витерла носика, сльози, що котилися рожевими щіщками, і промовила: - У моїй сім’ї живуть свині. Мама свиня, тато свиня, братик свиня а я змія. - Хто тобі таке сказав? - Почула. Мама з татом говорили. - Не могла мама такого сказати, ти щось плутаєш Маринко. - Нічого не плутаю... - А може ти не дочула? - Це Ви у нас старенький, то й не дочуваєте, а я чула все правильно! - Та не переживай ти так, дитино. Знаєш, свині дуже хороші тварини, чистоплотні... - Це мабуть, тому цілий день у грязюці валяються... - Але за те хрюкати вміють, - старенький захюрчав, сподіваючись, що дівчинка усміхнеться, - хрю-хрю-хрю... Але дитина знову гірко заплакала. - І Ви свиня! Нарешті вигукнула. І миттю побігла до хати. Мама помітила заплакану доню і побігла за нею. - Що сталося? - Нічого. Насупившись відповіла. - Та що таке? Ти впала? - Ні. - Хтось тебе образив? - Ні. - А що тоді? Дівчинка вперто не хотіла казати в чому справа. Тому мама вирішила терпляче зачекати, до поки сама не захоче розповісти. І вже було хотіла виходити з кімнати, як Маринка запитала: - Мамо, а я ваша з татом дитина? - Ну що за запитання, звичайно ти наша. - І ти мене народила так само, як Василька? - Так. А чому ти питаєш? - Бо не розумію, як це у двох свиней могла змія народитися! - Чекай. Яких свиней...? - Ну ти ж учора казала татові, що ти свиня, він свиня. Василько теж свиня... і тільки я змія... - Ось у чому справа... Усміхаючись промовила мама. - Тобі смішно... - Так мені смішно. Тато, я і Василько народилися у рік свині, а ти - у рік змії. Але це не означає, що ти змія, а ми свині, розумієш? - Ро-зу-мію... - А ти знаєш, свині не такі вже й погані тварини. Обіймаючи доню казала мати. - Ага, хрюкати вміють... - І не тільки. А хочеш я тобі прочитаю казку про трьох поросят, про трьох маленьких, гарненьких поросят, які будували собі хатки? - Так! Задоволено вигукнула дівчинка. - Неси книжечку, - маленька побігла і миттю вернулася, вмостилася на дивані біля мами і почала слухати улюблену казочку. Жили якось троє поросят, братики були схожі один на одного і звали їх майже однаково: Ніф-Ніф, Нуф-Нуф і Наф-Наф...
Пройшло небагато часу, як і новий рік майже настав. У садочку, до якого ходила Маринка відбувався новорічний ранок. Ну і так як наступний рік мав бути роком свині діти ставили виставу про трьох поросят. Маринка була Наф-Нафом(треба ж найгарніша роль дісталася їй). Адже Наф-Наф був працьовитим і добрим поросятком. Та найбільше дівчинка радувалася рожевим вушкам, і закрученому маленькому хвостикові.
