Йшла мурашка по стежинці, І несла дітям гостинці. Спотикнулась об камінчик – Випав з рук її гостинчик. Сіла й плаче та мурашка – Ну чому я не як пташка Я б колінце не забила, Я б додому полетіла. Так мурашечка сказала, Підвелась, на ноги встала, Підняла мішок з гостинцем, Що несла своїй дитинці. Озирнулася – о диво – Виросли на спині крила, Мов кришталь вони прозорі Гарні крила, пречудові І мурашечка зраділа: «В мене є чудові крила! Тож скоріш додому лину, Частувать свою дитину!»
